petro_gulak: (... and the Bookman)
Очевидно, что Жадан, сочиняя проповедь преподобного Джонсона-и-Джонсона в "Депеш Мод", не вспоминал "Воскресение". Но некоторые вещи не меняются.

Кизеветер, крепкий седеющий человек, говорил по-английски, а молодая худая девушка в pince-nez хорошо и быстро переводила.
— Только подумаем, любезные сестры и братья...

Дорогі брати і сестри! (Дорогі брати і сестри! — перекладає тьотка в костюмі)... Алілуя! (Тьотка мовчить.)
petro_gulak: (The Bad)
"Жадан узагалі охоче експлуатує образ священика – є він і в "Тамплієрах". Виглядає досить романтично: "Я знав священика, який був у полоні. / Шрам на скроні. Збиті чорні долоні. / Телефонні розмови з донецькими операми. / Трофейний опель із польськими номерами". Як і багато інших, ця постать священика – тамплієра Донбасу – суто умовна. Здається, він не дуже розуміє – любити цих людей чи ненавидіти, є шанс на їхнє спасіння чи ні".

Между тем, вполне очевидно, что священник в стихотворении - это Христос.
Кажется, "читать Жадана, не пытаясь читать" - это тренд.
(Недавняя рецензия какого-то русского критика на переводы стихов Жадана - того же поля ягода, но хоть понятно, почему: совершенно не осознаваемое отсутствие контекста.)
petro_gulak: (... and the Bookman)
Жадан не раз казав, що він пише одну і ту саму книгу, тільки в багатьох томах. Ну, починаючи від «Грибів Донбасу» - так воно і є.
От і сьогодні, на презентації «Тамплієрів», він раптом вклинив до нових віршів два давніші, з «Ефіопії» та «Месопотамії». Зрозуміло, чому.

Смерть моряка річкового флоту
схована в прибережній глині,
доки він робить свою роботу,
доки мусони стоять в долині.

Роби те, що маєш робити, роби,
робота – лише частина нашої боротьби,
віра – лише пісок у підмурівку років,
дерева насправді ніколи не виростуть без садівників.


Треба буде перевірити за книжкою, але на слух здалося, що збільшився відсоток дієслів наказового способу (порівняно зі звичними Жадановими інфінітивами). Слухай. Роби.
petro_gulak: (... and the Bookman)
Я уже не раз говорил, что русские читатели совершенно неправильно читают "Ворошиловград", потому что видят там ностальгию по советскому прошлому, а не возвращение к личному прошлому, которое и позволяет идти дальше.
Читаю рецензию на американское издание романа - и там то же самое. Кто автор? "Associate professor of Russian and Comparative Literature".
Так отож.
petro_gulak: (... and the Bookman)
(DW)

"Любов — річ химерна й нелогічна. Вона примушує тебе забувати погане й вірити в добре. Вона надає сил і позбавляє сумнівів. Вона страшенно примхлива й нераціональна. Просто любити гру, скажімо, іспанців. Чи німців. Та навіть гру італійців любити в більшості випадків не так складно. А ти спробуй полюбити команду, яка може на рівному місці пропустити від аутсайдерів, або несподівано влаштувати сама собі проблеми з яким-небудь середняком, або, виграючи у матчі з яким-небудь грандом, під кінець розгубити всю свою перевагу. Спробуй полюбити цих піжонів, чиєї майстерності й таланту вистачає на півтайму в грі з німцями. А все ж любиш, любиш. Оскільки іншої збірної в тебе немає, і країни іншої немає, тому треба вірити в цю, підтримувати цю. І оскільки футбол — така гра, де кожен лісоруб рано чи пізно може стрибнути вище власної голови.

Добре, думаєш, це було прогнозовано, нічого страшного насправді не сталося. Все ще попереду, все ще в наших руках, вірніше — ногах. Рано чи пізно, а їм це все ж удасться — зламати традиції, здивувати всіх, себе в першу чергу, припинити грати другим номером, забити все, що потрібно забити, не пропустити там, де пропускати необовʼязково. Коли-небудь так і станеться. Адже любов, вона розрахована на взаємність, вона потребує якось зворотної реакції, вона побудована на тому, що в обʼєкта твоєї футбольної любові є хоча б якесь почуття совісті, і він розуміє, чого від нього очікують. Навіть якщо цим обʼєктом є кривоногий лісоруб, що втік до російського чемпіонату".
petro_gulak: (True Neutral)


Слова степана галябарди.
СТЕПАНА ГАЛЯБАРДИ!
"Очі мамині, трі-ішечки солоні".
Через 12 років після "Депеш Мод".
Хор монгольських міліціонерів безсмертний.
petro_gulak: (... and the Bookman)
«Пси», новый альбом «Жадана і Собак», мне кажется, слабее предыдущего. Но интересней не «сильнее-слабее», а чем отличается. Альбом «Бийся за неї» (2014) и книга «Життя Марії» (2015) были объяснением (главного, что здесь происходит, что нуждается в осмыслении и проговаривании) и программированием (слушателя/читателя: «бийся за неї»; «пливи, рибо, пливи»). Поэтому в них так хорошо работали мифологемы: ведь объяснение мира и регуляция поведения – основные функции мифа.
Новый альбом и стихи Жадана 2015-16 гг. – скорее констатация: подтверждение того, что уже известно. Кроме того, Жадан, видимо, проходит очередной (по крайней мере, третий) кризис поэтической формы = поэтического содержания. Первый привел его к унылым верлибрам начала 2000-х, второй – через не столь унылые верлибры к квазибалладам, дольнику и «парным» концовкам, в которых антонимия оборачивается синонимией («Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі. / Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде»). Теперь это уже переходит в автоматизацию приема, из которой выход – или снова в верлибр, или в силлабо-тонику и твердые формы.
Осенью должна выйти новая книга, подытоживающая последний год, – посмотрю, подтверждаются ли мои ощущения. Но самое интересное, конечно, что будет потом.

"Пси"

May. 11th, 2016 11:53 am
petro_gulak: (The Good)
Новий альбом "Жадана і Собак" - для вільного прослуховування:
https://soundcloud.com/zhadansobaki/sets/psy
petro_gulak: (... and the Bookman)


В першому варіанті ("Генерал Юда", 1995) було прямо сказано, що Т.Г.Ш. - це харківський пам'ятник ("Він врешті втік із постаменту / Свого діждавшися моменту"), але воно і без того зрозуміло.
petro_gulak: (Just Homsa)
(вірш червневий, а не січневий, але менше з тим)

Доки тепло стоїть над містом,
за гудками локомотивів, за пташиним свистом,
за голосами базарної нічної бідноти,
доки тут хтось залишається, доти
хай будуть відкритими всі залізничні ділянки,
хай діляться хлібом і молоком сонні селянки,
хай буде маршрут легким, хай буде рятунок вчасним.
Розуму всім щасливим. Радості всім нещасним.

Жадан

Sep. 14th, 2015 12:34 pm
petro_gulak: (... and the Bookman)
Сніг заносить залізничні перегони,
місяць світить всім замерзлим подорожнім,
йдуть на Київ добровольчі батальйони,
йдуть під небом – опівнічним і порожнім.

Кожен має свою власну нагороду,
кожен має недовіру і сміливість,
будуть різати таку саму голоту,
щоби відновити справедливість.

Маршуватимуть колони поріділі,
під мостами виставлятимуть сторожу,
до церков уранці кожної неділі
сходитимуться на службу божу.

Буде їм ім’я Христове,наче видих,
будуть слухати про муки і тортури,
будуть зігнутих від страху посполитих
волочити до комендатури.

При багатті, наче безпритульні,
будуть згадувати спалені домівки,
будуть кулеметами патрульні
вибивати іскри із бруківки.

Буде рватися вночі сигнальний постріл,
й можна буде по не надто втішних вістях
вирватися на оперативний простір
й загубитися на передмістях.

Буде поле зимувати перестигле,
під усю цю маячню і колотнечу.
Нам з тобою неабияк пощастило –
завойовувати порожнечу,

йти на світло з цього простору нічного,
зимувати у старій світобудові.
Нам з тобою не лишилося нічого.
Крім любові, звісно.
Крім любові.
petro_gulak: (... and the Bookman)
З листа Оксани Забужко до Юрія Шевельова, 9 серпня 1995 р.:

"Між іншим, лідер "Червоної Фіри", лапочка Сергійко Жадан щойно випустив нову книжку (коштом "Смолоскипа"), і якщо цей хлопчик і далі ростиме й розвиватиметься в такому темпі – тьху-тьху, не наврочити б – дай, Господи… Таке воно все живе, таке безпосереднє й, на відміну від нас, непотолочене – перше, аж написати рука страшиться, нормальне українське покоління, якраз та літературна молодість, на яку нас – обікрадено, так що з Харкова я виїздила вся в сльозах розчулення, благословляючи їх на прощання, як така собі "літературна мама" (бо мене вони вже сприймають "за класика" [...])".

[А знала б, що 15 років потому "Ворошиловград" обійде "Музей..." на "Книжці року Бі-Бі-Сі"... В колисці б задушила лапочку.]
petro_gulak: (... and the Bookman)
Коли місто спалене лишали ми за собою,
На шляху польовім до неба здіймаючи очі,
Я казав: «Хай сліди по нас заростають травою,
Хай у вогні замовкають голоси пророчі,
Хай померлі померлим розповідають, що сталось,
Нам судилось новий народ народити по цій пустелі,
Вільний від зла і щастя, яким десь там спалось.
Ходімо». А меч вогняний відчиняв для нас землі.

Гошице, 1944
Переклад Сергія Жадана


Czesław Miłosz. Ucieczka
Kiedyśmy z płonącego uchodzili miasta,
Na pierwszej drodze polnej wstecz zwracając oczy
Mówiłem: "Niechaj trawa nasz ślad pozarasta,
Niechaj w ogniu umilkną wrzeszczący prorocy,
Niech umarli umarłym mówią, co się stało,
Nam znaczono gwałtowne, nowe zrodzić plemię,
Wolne od zła i szczęścia, które tam drzemało.
Idźmy". A miecz płomieni otwioerał nam ziemię.
petro_gulak: (... and the Bookman)
Через эн лет до меня наконец дошло, ремейком какого классического текста является стихотворение Жадана "Мій старий, який помирав, вихаркуючи легені..."
petro_gulak: (... and the Bookman)
- очередная лучшая книга Жадана. Что, пожалуй, и плохо: слишком многие уже принимают Жадана как данность, и шум вызвало скорее объявление о туре по 33-м городам Украины. Но важнее, конечно, сама книга.
59 стихотворений Жадана, эпиграф из Рильке, переводы из Милоша: почти всё, за исключением пяти-шести текстов, доступно в сети, много раз читано на литературных вечерах, а кое-что даже и положено на музыку. "Пливи, рибо, пливи" или "Старші питають Фому" не слышали только те, кто вообще украинской поэзией не интересуются; но книга выстроена как единый текст, в котором к обычным темам Жадана - любовь, смерть, благодарность и ответственность - прибавилась еще одна, в буквальном смысле не-обходимая: война.
Надеюсь как-нибудь написать о "Жизни Марии" подробнее - а для начала нужно еще раз перечитать книгу, - скажу только, что мне не раз вспоминалась классическая формула Аверинцева: ритм как теодицея. У Жадана нет "эстетизации войны" - сама стихотворная форма оказывается единственной формой осмысления и переживания событий. И не случайно на переломе книги - цикл "Чому мене немає в соціальних мережах": верлибры, сама (мнимая) бесформенность которых воспринимается как документальность, как невозможность претворения военного опыта в искусство. Что на самом деле искусством и является. И только после этого, вопреки хронологии написания стихов, соблюдавшейся в первой половине книги, вступает противотема - любовь. Переходящая в многоголосье. Со вторжением религиозной образности (сколько бы Жадан ни утверждал, что она квазирелигиозная). Беременность Марии в одном из центральных стихотворений; "прифронтове місто напередодні Різдва" в последнем:

…Їх тут стільки стоїть – радісних і сумних.
Але доки вона теж стоїть поміж них,
доки вона співає разом із ними –
з усіма радісними, усіма сумними:
смерті немає, немає нещасть і лих.
Горять вогні,
засинають тварини,
тривають зими.

Тем мы и живы.

petro_gulak: (... and the Bookman)
Короткое видео-интервью: книга, некогда поразившая Сергея Жадана, - "Властелин Колец".
"‎Революция хоббитов"‬, ага.
petro_gulak: (... and the Bookman)
...читаючи вірші і говорячи про літературу.
Читаючи вірші і говорячи про літературу.
Читаючи вірші і говорячи про літературу!
ЧИТАЮЧИ ВІРШІ І ГОВОРЯЧИ ПРО ЛІТЕРАТУРУ!
ЧИТАЮЧИ ВІРШІ І ГОВОРЯЧИ ПРО ЛІТЕРАТУРУ!!!!

(Жадан і Собаки в Космосі. Жмур)
petro_gulak: (... and the Bookman)
http://www.litzbirna.in.ua/2015/02/sergiy-zhadan-zima-virsh.html

Прифронтове місто напередодні Різдва.
Всі йдуть до церкви, ніхто не знає слова.
Повторюють за втомленими панотцями.
Плачуть за самогубцями та мерцями.
Сніг чорніє, ніби відрубана голова.
Марія співає з сиротами та вдівцями.

Церква робить нас схожими на дітей –
що нам потрібно ще, крім добрих вістей?
Співаймо псалми, змагаймося з сатаною,
слухаймо вовче виття зими за спиною.
Б’ють гармати в степу, господиня кличе гостей.
Сонні воли прокидаються за стіною.

А смерть чекає на вулиці, знає де ми стоїмо,
вичікує, не поспішає, коментує святе письмо,
коментує безрадісно апостольські теплі послання,
їй здається, що в діях апостолів надто багато вагання,
а в нашій вірі, здається їй, замало тепла.
На вашу любов, - говорить, - не вистачає зла.

Стоять із псалтирями в руках старійшини й мудреці,
за ними полковники з шрамами на лиці,
писарі, джури, гармаші, піхотинці,
стають до гурту, але опиняються наодинці,
запеклі прапороносці, поважні бійці,
стоять чекають при вівтарі, мов на трамвайній зупинці.

Радіють селяни, прийшовши з довколишніх сіл,
міщани теж радіють з останніх сил,
радіють дяки, лірники та бандуристи,
співають внизу мироносиці, співають вгорі хористи.
Гості сідають повагом за святковий стіл.
Не потрапляють у ноти штрафники і штабісти.

Хто з вас вціліє цієї зими, чоловіки?
Хто з вас вийде з того боку ріки?
Хто впаде на снігу, хто піде під кригу,
годувати плоттю своєю замерзлу рибу,
поїти кров’ю своєю солончаки,
відбиватись луною в дзвінкому пташиному крику?

А смерть чекає в полі, не заходить у дім,
і до смерті підходить хлопчик, і говорить, - ходім,
ходім, покажу тобі наші статки й комори,
у мене, - говорить, - немає страху і немає покори.
Бачиш, скільки світла в цім просторі золотім?
Стане на всі пташині гнізда й зміїні нори.

…Їх тут стільки стоїть – радісних і сумних.
Але доки вона теж стоїть поміж них,
доки вона співає разом із ними –
з усіма радісними, усіма сумними:
смерті немає, немає нещасть і лих.
Горять вогні,
засинають тварини,
тривають зими.

Profile

petro_gulak: (Default)
Mikhail Nazarenko

December 2016

S M T W T F S
     1 2 3
45 6 7 89 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 202122 23 24
25262728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 24th, 2017 08:35 am
Powered by Dreamwidth Studios